Ренесансне образотворче мистецтво Німеччини




reshenie-o-likvidacii-sovetskogo-soyuza-35-gajdarovskie-reformi-35-64.html
reshenie-o-likvidacii-sovetskogo-soyuza-35-gajdarovskie-reformi-35-stranica-63.html

Культура середньовічних німецьких міст з її характерними рисами пізньої готики відобразила кризу і згасання великого стилю, а також зародження Проторенесансу. Німеччина ХV ст. була розділеною на тисячі малих князівств. Запізнілий розвиток міст гальмував зміни у країні. Усі суспільні верстви ненавиділи сваволю князів, були налаштовані опозиційно. Це тотальне протистояння вилилося на початку ХVІ ст. у Реформацію і Селянську війну. Тези глави німецької Реформації Мартіна Лютера проти феодальної церкви у 1517 р. стали, за відомим висловом, запалом, подібним до удару блискавки в бочку пороху. Революційний рух у Німеччині зазнав поразки вже у 1525 р., але період Селянської війни був добою високого духовного піднесення і розквіту німецького гуманізму, світських наук, культури. У цей час творив найвидатніший художник німецького Відродження Альбрехт Дюрер.

Альбрехт Дюрер

(1471 – 1528) – типовий художник Високого Відродження за різноманітністю, масштабом таланту, широтою сприймання дійсності. Він – художник-універсал, живописець, гравер, математик, анатом, інженер. Велич А.Дюрера – в його національній самобутності. Митець є автором багатьох теоретичних праць про пропорції та перспективу в живописі, про зміцнення і захист міст (“Про живопис”, “Про прекрасне”, “Про пропорції”). Художня спадщина А.Дюрера – 80 станкових творів, понад 200 гравюр, більш як тисяча малюнків, творів скульптури. А.Дюрер був видатним гуманістом епохи Відродження, проте його ідеал людини відрізнявся від італійського. Образи А.Дюрера сповнені сили, але також і сумнівів, болісних роздумів, у них немає чіткої гармонії Леонардо або Рафаеля. Художня мова ускладнена, алегорична. Незвичайним і прекрасним є автопортрет А.Дюрера (1500). З першого погляду він нагадує нам образ Христа, але вже не готичного, а ренесансного. Чистота і строгість, зосередженість та зібраність, високе чоло, проникливий погляд вказують на внутрішнє багатство художника.

Найзнаменитішими гравюрами (на міді) А.Дюрера є “Вершник, смерть і диявол”, “Святий Ієронім”, “Меланхолія”. Ці твори насичені філософськими роздумами. На першій зображено вершника, який нестримно мчить уперед, незважаючи на те, що смерть та диявол і спокушають, і лякають його. На другій гравюрі зображено святого Ієроніма, який сидить за столом у келії і працює. Святий Ієронім – це образ середньовічного мислителя. Він працює у скромній келії, на передньому плані мирно дрімають його друзі – собака і лев, що більше подібний на велику кішку. Коли дивишся на це зображення, то відчувається принадність (спокуса) спокійної, зосередженої розумової праці.

У “Меланхолії” зображена крилата жінка в оточенні атрибутів середньовічної науки та алхімії: пісочного годинника, інструментів ремесел, терезів, дзвона, “магічного квадрата”, кажана та ін. Гравюра сповнена похмурої тривоги і зневіри в торжество розуму й пізнання. Образ очевидно відображає громадський настрій Німеччини того часу.

У 1526 р. А.Дюрер створює своє останнє живописне полотно “Чотири апостоли”, станкове за формою, але монументальне за величністю образів. В апостолах, їх різних характерах він оцінював усе людство, віддаючи перевагу мудрості і гуманності, які повинні бути притаманні усім, хто веде за собою людей.

Визначними сучасниками А.Дюрера були Матіас Грюневальд і Ганс Гольбейн Молодший. У творчості

Матіаса Нітхардта

, якого із ХVІІ ст. називають

Грюневальдом

(1470 або 1475 – 1528)

,

знаходить яскравий вияв трагічна атмосфера Німеччини часів Реформації. Центральним твором художника є Ізенгеймський вівтар зі сценами розп’яття та воскресіння. У всьому мистецтві Відродження немає подібного за експресією і містикою твору. На сцені “Розп’яття” обличчя Ісуса спотворено страшними муками, тіло понівечене тортурами. Дослідники називають цей твір незвичним і страшним явищем. Ізенгеймський вівтар був завершений у 1516 р. А у 1515 р. з’явився знаменитий памфлет німецьких гуманістів “Листи темних людей”. У 1517 р. Лютер своїми тезами проти індульгенцій кинув виклик католицькій церкві. У 1520 р. він публічно спалив папську буллу, що відлучило його від церкви. Реформація (суспільно-політичний та релігійний рух, спрямований на оновлення католицької церкви, її реформування відповідно до духовних потреб нових суспільних верств – буржуазії, інтелігенції, освіченої аристократії) охопила Німеччину, а згодом і всю християнську Європу. Реформісти виступали проти збагачення церковних ієрархів, продажу індульгенцій, пишності церковних обрядів і таїнств, закликали до виголошення проповідей не латиною, а зрозумілою народу мовою. Так, у країнах, де реформістам вдалося відстояти свої позиції, виникли протестантські церкви: у Німеччині – лютеранська, в Англії – англіканська, у Франції – кальвіністська тощо.

Ганс Гольбейн Молодший

(1497 – 1543) – видатний художник, гравер. Митець багато працював у техніці гравюри, серія гравюр на дереві “Тріумф смерті” (“Танок смерті”) принесла йому світову славу. Тема смерті, успадкована із Середніх віків, була дуже поширеною у ХVІ ст. Гольбейн надає їй політичної антиклерикальної спрямованості. Традиційним мотивом смерті є скелет. Смертний кінець чекає кожного, але у Гольбейна смерть зображена як покарання, у її діях є жорстока справедливість відплати. Скелет хапає за комір дворянина, відбирає золото у лихваря, скидає головний убір з кардинала, вириває жезл із рук судді, а папу римського разом із його оточенням диявол святково привозить у пекло. До робітників і бідняків скелет ставиться м’якше: для них смерть не є такою страшною, як життєві труднощі. Скелет поганяє коней обдертого хлібороба – швидше пройдуть дні бідняка і буде ближче до вічного відпочинку; зігнутого старого скелет веде, обережно підтримуючи за лікоть, і награє при цьому на лютні; скелет за ручку виводить дитину з бідної розваленої хатини, де її не чекає нічого доброго. Ці маленькі гравюри Гольбейна виконані з ренесансною майстерністю і простотою. Композиції лаконічні: в кожній виділено головне і немає нічого зайвого.

“Образи смерті” відображають громадянську позицію художника. Гольбейн був у дружніх стосунках із видатними німецькими гуманістами, у тому числі з Еразмом Роттердамським, ілюстрував його твір “Похвала глупоті”, малював портрети філософа. Проте Гольбейн не брав участі у політичних подіях, а лише сумно спостерігав за ними, а після поразки Селянської війни емігрував до Англії, де і прожив решту життя, працюючи портретистом при дворі англійського короля Генріха VІІІ. Тут він створив найкращі портрети – Томаса Мора, Еразма Роттердамського, сера Шарля де Моретта, Генріха VІІІ та ін. Портрети – головне у творчості Гольбейна. Художник виконував їх аквареллю, вуглем, олівцем. У цьому жанрі він досяг вершини спокійної, відточеної, урівноваженої майстерності. Гольбейн малював портрети з натури – гостро правдиві, часом безжальні, холодно-тверезі, але вишукані за колоритом. Люди на його портретах виглядають непроникливо чи незворушно спокійними, хоча їх індивідуальні риси виражено дуже яскраво. Художня манера Гольбейна настільки об’єктивна, що його особистість залишається “у тіні”: здається, що через художника “говорить” сама зображувана натура.

У малярстві Гольбейн досягнув “об’єктивності” живописної манери. Гольбейн зображував предметний світ таким, який він є, а не таким, яким бачить наше вередливе око. Адже коли ми дивимося, то ніколи не бачимо рівномірно і виразно усіх предметів, що знаходяться у полі зору: багато деталей “відступають” і ніби стушовуються, згладжуються. Гольбейн нічого не стушовує, не робить ніяких поступок “суб’єктивності” ока. Відчувається, що професійні завдання були для художника найголовнішими, тому він здається нам дещо надмірно безпристрасним – байдужим. Можливо, таке проникнення у специфічні проблеми свого ремесла було своєрідною реакцією внутрішнього протесту на політичні події у Німеччині, які спричинили еміграцію художника. Мистецтво Гольбейна справило великий вплив на розвиток англійського малярства, переважно живопису портретів. У Німеччині Тридцятилітня війна в першій половині ХVІІ ст. призвела до занепаду мистецтва. Пройде багато часу, коли ця країна знову внесе свій вклад у світову культуру, але вже не пластичним мистецтвом, а музикою, поезією і філософією.

Останній художник німецького Ренесансу

Лукас Кранах Старший

(1472 – 1553) створював картини в основному на релігійні сюжети. Для його манери характерні м’якість і ліризм. Особлива витонченість стилю, вигин витягнутих постатей, їх підкреслена тендітність свідчать про зародження маньєризму і кінець німецького Відродження.

Отже, німецьке Відродження дало людству багато видатних художніх творів. Однак, відкривши для себе красу навколишнього світу, німецькі митці все ж залишилися вірними багатьом ідеалам релігійного Середньовіччя. Їх надихала не героїчна античність, а християнські чесноти.

.

mpedagog.ru