Рекомендація 86 Рекомендація щодо працівників-мігрантів




rekomendovannie-k-zachisleniyu-na-specialnost-akusherskoe-delo-na-13082010-g.html
rekomendovano--200-g.html
I

РЕКОМЕНДАЦІЯ 86
Рекомендація щодо працівників-мігрантів
(переглянута в 1949 році)

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1949 року на свою тридцять другу сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно перегляду Рекомендації 1939 року щодо працівників-мігрантів і Рекомендації 1939 року щодо міжнародного співробітництва у сфері умов праці працівників-мігрантів, які ухвалено Конференцією на її двадцять п’ятій сесії, що є одинадцятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього першого дня липня місяця тисяча дев’ятсот сорок дев’ятого року нижченаведену рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією (пе­ре­глянутою) 1949 року щодо працівників-мігрантів:

Конференція,

ухваливши Конвенцію 1949 року про працівників-мігрантів (переглянуту), та

бажаючи доповнити її положення рекомендацією,

рекомендує таке:



I

1. Відповідно до мети цієї Рекомендації:



термін “працівник-мігрант” означає особу, яка мігрує з однієї країни до іншої з наміром працевлаштування інакше, ніж за власний рахунок, та охоплює будь-яку особу, яка визнається відповідно до закону як працівник-мігрант;

термін “вербування” означає:

i) найняття особи, що перебуває на одній території, від імені робото­давця, що перебуває на іншій території;

ii) зобов’язання, дане особі на одній території, забезпечити їй роботу на іншій території;

одночасно з вжиттям будь-яких заходів у зв’язку з діями, зазначеними в під­пунктах i) та ii) цього параграфа, враховуючи пошук та відбір осіб, що бажають емігрувати, а також їхню підготовку до від’їзду;

термін “оформлення в’їзду” означає всі операції, що здійснюються для забезпечення чи полегшення прибуття або допуску на територію осіб, яких було завербовано відповідно до пункту b) цього параграфа;

термін “призначення на місце роботи” означає всі операції, що здійс­нюються для забезпечення або полегшення працевлаштування осіб, яких було оформлено відповідно до пункту c) цього параграфа.

2. Відповідно до мети цієї Рекомендації посилання на уряд або компетентний орган влади території еміграції у тому разі, коли мігранти є біженцями або переміщеними особами, слід розуміти як посилання на утворений згідно з положеннями міжнародного правового акта орган, котрий може бути від­повідальним за захист біженців та переміщених осіб, які не мають захисту від жодного уряду.

3. Ця Рекомендація не стосується:



прикордонних працівників;

осіб вільних професій та артистів, що в’їжджають на короткий строк;

моряків.

II

4. 1) Загальною політикою членів Організації мають бути розвиток та використання всіх можливостей працевлаштування, і з цією метою полегшення міжнародного розподілу робочої сили, зокрема руху робочої сили з країн, де надлишок робочої сили, до країн, де її бракує.

2) Заходи, яких вживає кожний член Організації, мають належним чином враховувати ситуацію з робочою силою в країні; уряди повинні консультуватися з відповідними організаціями роботодавців і працівників з усіх головних питань міграції з метою працевлаштування.

III

5. 1) Безплатні послуги, передбачені в кожній країні для допомоги міг­рантам та членам їхніх сімей, зокрема надання їм точної інформації, мають надаватись:



органами державної влади;

однією або більшою кількістю добровільних організацій, метою яких не є одержання прибутку, котрі отримали дозвіл на таку діяльність від органів державної влади та підлягають нагляду з боку цих органів;

частково органами державної влади та частково однією або більшою кіль­кістю добровільних організацій, що дотримуються вимог, викладених у пункті b) цього параграфа.

2) Послуги мають надаватися мігрантам та членам їхніх сімей їхньою рідною мовою чи діалектом, або принаймні мовою, яку вони розуміють, з питань, пов’язаних з еміграцією, працевлаштуванням і умовами життя, зокрема з санітарними умовами в місці призначення, з порядком повернення до країни походження або країни еміграції, а також із загальним колом інших питань, які можуть становити інтерес для них як для міг­рантів.

3) Послуги мають передбачати сприятливі умови для мігрантів і членів їхніх сімей щодо виконання адміністративних формальностей та інших заходів, пов’язаних з поверненням мігрантів до країни походження або краї­ни еміграції, якщо виникне потреба в поверненні.

4) Для полегшення адаптації мігрантів там, де це потрібно, слід орга­нізовувати підготовчі курси для інформування мігрантів про загальні умови та методи роботи, що переважають у країні імміграції, а також для їх навчання мови цієї країни. Країни еміграції та імміграції повинні організувати такі курси за взаємною згодою.

6. Члени Організації повинні надавати на прохання Міжнародного бюро праці та інших членів Організації інформацію про своє еміграційне законодавство, зокрема адміністративні положення про обмеження еміг­рації, про пільги, що надаються емігрантам, а також належну детальну інформацію про категорії осіб, котрі бажають емігрувати.

7. Члени Організації повинні надавати на прохання Міжнародного бюро праці та інших членів Організації інформацію про своє імміграційне законодавство, зокрема про адміністративні положення, коли це потріб­но, про в’їзні візи, бажану кількість і професійну підготовку іммігрантів, про законодавство, що регулює оформлення в’їзду працівників-мігрантів, а також про будь-які спеціальні пільги, які надаються мігрантам, та про заходи щодо полегшення їхньої адаптації до економічного й соціального життя краї­ни імміграції.

8. Наскільки це можливо, між датою публікації та датою настання чинності будь-якого положення, що змінює умови, на яких дозволяються емі­грація, імміграція або працевлаштування мігрантів, має бути значний проміжок часу, для того щоб особи, які збираються емігрувати, мали змогу своєчасно ознайомитися з цими умовами.

9. Слід забезпечувати належне оприлюднення на відповідних рівнях головних положень, згаданих у попередньому параграфі; таке оприлюднення має здійснюватись мовами, якнайкраще зрозумілими мігрантам.

10. Міграцію слід полегшувати такими заходами, які можуть бути по­трібними для:



гарантування того, що працівники-мігранти будуть забезпечені у разі потреби належним житлом, харчуванням і одягом у країні імміграції;

забезпечення, у разі потреби, професійно-технічного навчання, яке дає працівникам-мігрантам змогу набути навичок, потрібних у країні імміг­рації;

надання дозволу, враховуючи обмеження державного законодавства про експорт та імпорт валют, на переказ такої частини заробітку та заощад­жень працівників-мігрантів, яку вони забажають переказати;

організації, у разі постійної міграції, переведення до країни імміграції, коли це бажано, коштів працівників-мігрантів, у межах, дозволених державним законодавством про експорт та імпорт валют;

надання мігрантам і членам їхніх сімей права навчання в навчальних закладах.

11. Мігрантам і членам їхніх сімей слід надавати допомогу в доступі до засобів і можливостей відпочинку та соціального-побутового обслуговування, а також, коли це потрібно, слід вживати заходів для забезпечення мігрантам права на спеціальні пільги в початковий період проживання в країні імміграції.

12. У разі, коли міграція відбувається за угодами про групові пере­міщення, які укладаються під контролем уряду, таким мігрантам слід надавати медичне обслуговування таким самим способом, як і громадянам країни.



IV

13. 1) У разі, коли цього потребують інтереси мігранта, члени Органі­зації повинні вимагати, щоб будь-який посередник, котрий забезпечує вербування, оформлення в’їзду та призначення на місце роботи від імені роботодавця, мав письмове доручення або інший документ, який засвідчує, що він діє від імені роботодавця.

2) Цей документ має бути складений офіційною мовою або перекладений на офіційну мову країни еміграції та має містити всю потрібну доклад­ну інформацію щодо роботодавця, виду та розміру вербування, оформлення в’їзду та призначення на місце роботи, яке забезпечує посередник, а також інформацію про запропоновану роботу, зокрема роз­мір винагороди.

14. 1) Технічний відбір працівників-мігрантів слід здійснювати таким чином, щоб якнайменше обмежувати міграцію, водночас гарантуючи профе­сійну підготовленість мігрантів до виконання відповідної роботи.

2) Відповідальність за такий відбір покладається на:

офіційні органи;

у разі, коли це можливо, на уповноважені приватні органи на території імміграції, які, коли цього потребують інтереси мігранта, діють під наглядом компетентного органу влади території еміграції.

3) Право здійснювати такий відбір слід надавати за умови попереднього дозволу компетентного органу влади території, де така операція має місце, у таких випадках і за таких умов, котрі передбачені законодавством цієї території або угодою між урядом території еміграції та урядом території імміграції.

4) У міру можливості представникам компетентних органів влади території імміграції слід перевіряти працівників, які мають намір мігрувати, перед їхнім від’їздом з території еміграції з метою професійного та медичного відбору.

5) У разі, коли вербування здійснюється у відносно великих масшта­бах, слід укладати домовленості між заінтересованими компетентними орга­нами влади територій еміграції та імміграції для більш тісної взаємодії та консультацій.

6) Операції, зазначені в попередніх підпунктах цього параграфа, слід здійснювати якнайближче до місця вербування мігранта.

15. 1) За допомогою укладання відповідної угоди слід передбачати надання дозволу на супровід або приєднання до працівника-мігранта, який прибуває до країни на постійне проживання, членів його сім’ї.

2) Переселення членів сім’ї такого мігранта, котрим дозволено супроводжувати його або приєднатись до нього, має особливо полегшуватись як країною еміграції, так і країною імміграції.

3) Відповідно до мети цього параграфа членами сім’ї працівника-мігранта слід вважати його дружину та неповнолітніх дітей; слід сприятливо ставитись до прохань про охоплення інших членів сім’ї, що перебувають на утриманні мігранта.

V

16. 1) Працівників-мігрантів, яким дозволено проживання на території, та членів їхніх сімей, яким дозволено супроводжувати або приєднатись до них, слід, у міру можливості, допускати до працевлаштування на однакових умовах з громадянами країни.

2) У країнах, де працевлаштування працівників-мігрантів підлягає обмеженням, такі обмеження повинні в міру можливості:

не застосовуватись до мігрантів, котрі постійно проживали на території країни протягом терміну, тривалість якого, як правило, не повинна перевищувати п’яти років;

не застосовуватись до дружини і дітей працездатного віку, яким дозволено супроводжувати мігранта або приєднатись до нього, з того самого часу, коли припиняється застосування їх до самого мігранта.

17. В країнах, де кількість працівників-мігрантів є достатньо великою, слід особливо контролювати умови працевлаштування таких працівників; цей контроль мають здійснювати відповідно до обставин або спеціальна служба інспекції, або інспектори праці, або інші службовці, котрі займа­ються саме такою роботою.

VI

18. 1) У разі, коли працівникові-мігранту дозволено постійне проживання на території члена Організації, цьому членові слід утримуватись від виселення такої особи або членів його сім’ї зі своєї території через брак коштів або стан ринку робочої сили, якщо про це не укладено угоди між компетентними органами влади заінтересованих країн еміграції та імміграції.

2) Будь-яка така угода повинна передбачати:

що час, протягом якого певний мігрант перебував на території країни імміграції, буде взято до уваги, і що в принципі жодного мігранта, який перебував на цій території понад п’ять років, виселено не буде;

що мігрант повною мірою використав свої права на одержання до­помоги по безробіттю;

що мігрант своєчасно отримав повідомлення і мав час, зокрема, для продажу свого майна;

що вжито прийнятних заходів щодо його перевезення та перевезення членів його сім’ї;

що буде вжито потрібних заходів для забезпечення гуманного поводження з ним та з членами його сім’ї;

що мігрант не платить витрати на своє повернення, повернення членів своєї сім’ї та домашнього майна.

19. Органам влади заінтересованих територій слід вжити відповідних заходів для консультацій з організаціями роботодавців і працівників щодо здійснення вербування, оформлення в’їзду та призначення на місце роботи працівників-мігрантів.

VII

20. У разі, коли працівники-мігранти та члени їхніх сімей, які зберегли громадянство країни походження, повертаються до неї, така країна має дозволити їм користуватись будь-якими чинними програмами допомоги у зв’язку з бідністю та допомоги по безробіттю, а також програмами щодо працевлаштування безробітних, звільнивши їх від зобов’язання коритися умовам місця або країни попереднього проживання чи роботи.



VIII

21. 1) У відповідних випадках члени Організації повинні доповнювати Конвенцію 1949 року про працівників-мігрантів (переглянуту) та попередні параграфи цієї Рекомендації двосторонніми угодами, які мають конкретизувати методи застосування принципів, викладених у Конвенції та Рекомендації.

2) Укладаючи такі угоди, членам Організації слід враховувати положення Типової угоди, яка додається до цієї Рекомендації, під час опрацювання відповідних положень щодо організації міграції з метою зайнятості та врегулювання умов перевезення і працевлаштування мігрантів, серед них біженців і переміщених осіб.

ДОДАТОК

Типова угода про тимчасову та постійну міграцію
з метою зайнятості, зокрема про міграцію біженців та переміщених осіб1

Стаття 1. Обмін інформацією

1. Компетентний орган влади території імміграції періодично надає відповідну інформацію компетентному органові влади території еміграції [або у разі міграції біженців і переміщених осіб будь-якому заснованому згідно з умовами міжнародного акта органові, котрий може бути відповідальним за захист біженців та переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду] щодо:



законодавчих і адміністративних положень про в’їзд, працевлаштування, проживання та поселення мігрантів і членів їхніх сімей;

бажаної кількості, категорій та професійної підготовки мігрантів;

умов проживання та праці мігрантів, зокрема, щодо вартості життя та мінімальних ставок заробітної плати в окремих категоріях професій та в окремих економічних районах, додаткової допомоги, якщо така існує, роду запропонованої роботи, премій, якщо такі існують, системи соціального забезпечення та медичної допомоги, положень про перевезення мігрантів та їхніх знарядь праці і майна, щодо житлових умов і умов забезпечення продуктами харчування та одягом, заходів щодо переказів заощаджень та інших сум, що належать мігрантам за цією угодою;

спеціальних пільг, якщо такі існують, для мігрантів;

можливостей здобуття загальної освіти та професійного навчання міг­рантів;

заходів, спрямованих на забезпечення швидкої адаптації мігрантів;

процедури та формальностей, потрібних для натуралізації.

1. Компетентний орган влади території еміграції [або, у разі міграції біженців і переміщених осіб, будь-який заснований згідно з умовами між­народного акта орган, котрий може бути відповідальним за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду] доводить цю інформацію до відома заінтересованих осіб та органів.

2. Компетентний орган влади території еміграції [або, у разі міграції біженців і переміщених осіб, будь-який заснований згідно з умовами між­народного акта орган, котрий може бути відповідальним за захист біженців та переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду] періодично надає відповідну інформацію компетентному органові влади території імміграції щодо:



законодавчих та адміністративних положень про еміграцію;

кількості та рівня професійної підготовки емігрантів, що збираються мігрувати, а також щодо складу їхніх сімей;

системи соціального забезпечення;

спеціальних пільг, якщо такі існують, для мігрантів;

екологічної ситуації та житлових умов, до яких звикли мігранти;

чинних положень про експорт капіталу.

1. Компетентний орган влади території імміграції доводить цю інформацію до відома заінтересованих осіб та органів.

2. Інформація, про яку йшлося в параграфах 1—4, також надсилається відповідними сторонами до Міжнародного бюро праці.



Стаття 2. Дії, спрямовані проти пропаганди,
що вводить в оману

1. Сторони погоджуються вживати в межах своїх територій всіх практичних заходів, наскільки це дозволяє державне законодавство, проти пропаганди, що вводить в оману, щодо еміграції та імміграції.

2. З цією метою заінтересовані сторони у відповідних випадках діють у спів­робітництві з компетентними органами влади інших заінтересованих країн.

Стаття 3. Адміністративні формальності

Сторони погоджуються вживати заходів для прискорення та спрощення виконання адміністративних формальностей щодо від’їзду, подорожі, в’їзду, проживання та поселення мігрантів і, в міру можливості, членів їхніх сімей. До таких заходів входить надання перекладацьких послуг, коли це по­трібно.



Стаття 4. Дійсність документів

1. Сторони визначають умови, потрібні для визнання на території іммі­грації будь-яких документів стосовно мігрантів і членів їхніх сімей, виданих компетентним органом влади території еміграції [або, у разі міграції біженців і переміщених осіб, будь-яким заснованим згідно з положеннями міжнародного акта органом, котрий може нести відповідальність за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду], про:



громадянський стан;

правовий статус;

професійну підготовку;

загальну освіту і професійне навчання;

участь у системі соціального забезпечення.

1. Сторони також визначають порядок застосування такого визнання.

[3. У разі міграції біженців і переміщених осіб компетентний орган влади території імміграції визнає дійсність будь-якого проїзного документа, виданого замість паспорта громадянина компетентним органом влади тери­торії еміграції, зокрема проїзних документів, виданих згідно з положен­нями міжнародної угоди (наприклад, проїзний документ, виданий на під­ставі Угоди від 15 жовтня 1946 року, та Нансенівський паспорт).]



Стаття 5. Умови і критерії міграції

1. Сторони спільно визначають:



вимоги до мігрантів та членів їхніх сімей щодо віку, фізичної підготовки і стану здоров’я, а також професійної підготовки до роботи в різних сферах економічної діяльності та в різних професійних групах;

категорії членів сімей мігрантів, яким дозволяється супроводжувати мігрантів або приєднуватись до них.

2. Сторони також визначають згідно з положеннями статті 28 цієї Угоди:

кількість і професійні групи мігрантів, яких буде завербовано протягом визначеного часу;

райони, де здійснюється вербування, та райони призначення на роботу і поселення [за винятком випадків міграції біженців і переміщених осіб; у такому разі визначення районів вербування здійснюється будь-яким заснованим згідно з положеннями міжнародного акта органом, котрий може нести відповідальність за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду].

3. З метою вербування мігрантів, які потрібні для задоволення техніч­них потреб території імміграції та які здатні легко адаптуватись до умов території імміграції, сторони визначають критерії, якими керуються у техніч­них аспектах підбору мігрантів.

4. Виробляючи такі критерії, обидві сторони беруть до уваги:



щодо медичних критеріїв відбору:

i)  вид медичного огляду, який проходить мігрант (загальний медичний огляд, рентгенографія, лабораторні аналізи тощо);

ii)  складання переліку захворювань і фізичних вад, які чітко зумовлюють нездатність до роботи за певними спеціальностями;

iii) мінімальні норми у сфері охорони здоров’я, які стосуються переміщення населення з однієї країни до іншої та передбачені в міжнародних конвенціях про охорону здоров’я;

щодо відбору за критеріями професійної підготовки:

i)  потрібна професійна підготовка мігрантів для роботи за певними спеціальностями і в певних групах спеціальностей;

ii)  перелік альтернативних спеціальностей, які вимагають від праців­ників однакової професійної підготовки та однакових навичок, з метою задовольнити потреби певних професій, для яких важко завербувати достатню кількість кваліфікованих працівників;

iii) розвиток психотехнічного тестування;

щодо відбору мігрантів за віком: гнучкість застосування цього критерію з метою врахування, з одного боку, вербування працівників різних про­фесій, та, з другого боку, різниці у здібностях осіб одного й того самого віку.

Стаття 6. Організація вербування, оформлення в’їзду
призначення на місце роботи

1. Органи або особи, які беруть участь у здійсненні вербування, оформлення в’їзду і призначення на місце роботи мігрантів та членів їхніх сімей призначаються компетентними органами влади відповідних територій [або, у разі міграції біженців і переміщених осіб, будь-яким заснованим згідно з положеннями міжнародного акта органом, котрий може нести відповідальність за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту жодного уряду, з одного боку, та, з другого боку, компетентним органом влади території імміграції], для виконання інших функцій за згодою обох сторін.

2. З урахуванням положень наступних параграфів право брати участь у здійсненні операцій з вербування, оформлення в’їзду та призначення на місце роботи надається виключно:

державним службам зайнятості або іншим державним органам території, де здійснюються такі операції;

державним органам території, іншої, ніж та, де здійснюються такі операції, уповноваженим діяти на цій території згідно з угодою між сторонами;

будь-якому органові, заснованому згідно з положеннями міжнародного акта.

3. Крім того, оскільки це дозволяє державне законодавство сторін та за умови згоди і нагляду з боку компетентних органів влади сторін, операції з вербування, оформлення в’їзду та призначення на місце роботи можуть здійснюватись:

передбачуваним роботодавцем або особою, що працює на нього і діє від його імені;

приватними агентствами.

4. Адміністративних витрат на вербування, оформлення в’їзду та при­значення на місце роботи працівник-мігрант не платить.

Стаття 7. Тестування при відборі

1. Особа, що має намір мігрувати, проходить відповідну перевірку на території еміграції; така перевірка має бути якнайменш незручною для неї.

2. Стосовно організації відбору мігрантів сторони погоджуються щодо:

визнання та складу офіційних агентств або приватних установ, уповноважених компетентним органом влади території імміграції здійснювати операції з відбору на території еміграції;

організації перевірок при відборі, центрів, де вони проводяться, та розподілу витрат на проведення таких перевірок;

співробітництва в організації відбору між компетентними органами влади обох сторін, і, зокрема, між службами зайнятості.

Стаття 8. Інформація та допомога мігрантам

1. Мігрант, котрий пройшов медичну та професійну перевірку в центрах збору або відбору, дістає зрозумілою для нього мовою всю потрібну йому інформацію щодо роду роботи, яку він буде виконувати, району зайнятості, підприємства, на яке його призначено, заходів щодо переїзду, умов проживання та праці, куди входять санітарні й інші суміжні умови, та щодо інших відповідних умов, котрі існують у країні або районі імміграції.

2. Після приїзду до країни призначення в приймальному центрі, якщо такий є, або у місці проживання мігранти та члени їхніх сімей отримують документи, потрібні їм для роботи, проживання та поселення в країні, а також інформацію, інструкції та поради щодо умов життя і праці та іншу допомогу, яка може бути потрібною для пристосування до умов країни імміграції.

Стаття 9. Освіта і професійне навчання

Сторони координують свою діяльність щодо організації освітніх курсів для мігрантів, куди входять надання загальної інформації про країну імміграції, навчання мови цієї країни та професійна підготовка.



Стаття 10. Обмін особами, які проходять підготовку

Сторони погоджуються розвивати обмін особами, котрі проходять під­готовку, та визначати в окремих угодах умови, що регулюють такий обмін.



Стаття 11. Умови перевезення

1. Під час подорожі з місця проживання до центру збору або відбору, а також під час перебування в такому центрі мігранти і члени їхніх сімей отримують будь-яку потрібну допомогу від компетентного органу влади території імміграції [або, у разі міграції біженців і переміщених осіб, від будь-якого заснованого згідно з положеннями міжнародного акта органу, котрий може нести відповідальність за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду].

2. Компетентні органи влади території еміграції та імміграції, кожний в межах своєї юрисдикції, гарантують здоров’я та добробут мігрантів і надають мігрантам і членам їхніх сімей допомогу під час подорожі з центру збору або відбору до місця працевлаштування, а також під час їхнього перебування у приймальних центрах, якщо такі існують.

3. Перевезення мігрантів і членів їхніх сімей здійснюється у відповідних для перевезення пасажирів умовах і згідно з чинним законодавством.

4. Сторони погоджують порядок і умови застосування положень цієї статті.

Стаття 12. Витрати на дорогу та утримання

Сторони визначають способи оплати вартості проїзду мігрантів і членів їхніх сімей від місця їхнього проживання до місця призначення, вартості утримання хворих або госпіталізованих під час подорожі, а також вартості перевезення їхнього особистого майна.



Стаття 13. Переказ грошових сум

1. Компетентний орган влади території еміграції в міру можливості та відповідно до державного законодавства щодо імпорту й експорту іноземної валюти дозволяє та забезпечує мігрантам і членам їхніх сімей можливість вивозити з країни суми, потрібні для початкового поселення за кордоном.

2. Компетентний орган влади території імміграції в міру можливості та відповідно до державного законодавства щодо імпорту й експорту іноземної валюти дозволяє та забезпечує можливість періодичних переказів на територію еміграції заощаджень мігрантів та інших сум, які належать їм за цією угодою.

3. Переказ коштів, про які йдеться в параграфах 1 і 2, проводиться за офіційним валютним курсом, що існує.

4. Сторони вживають всіх заходів, потрібних для спрощення та прискорення виконання адміністративних формальностей, що стосуються переказів коштів, з тим, щоб ці кошти надходили у розпорядження осіб, яким вони належать, з найменшою затримкою.

5. Сторони визначають, чи вимагається від мігранта та за яких умов переказ частини його заробітної плати для утримання його сім’ї, що залишається в країні або на території, з якої він емігрував.



Стаття 14. Адаптація та натуралізація

Компетентний орган влади території імміграції вживає заходів для прискорення адаптації до кліматичних, економічних і соціальних умов країни та прискорює процедуру натуралізації мігрантів і членів їхніх сімей.

Стаття 15. Контроль за умовами життя та праці

1. Передбачається, що компетентний орган влади або належним чином уповноважені установи території імміграції здійснюють контроль за умовами життя та праці, зокрема за гігієнічними умовами, в яких перебувають мігранти.

2. Стосовно тимчасових мігрантів сторони передбачають, коли це по­трібно, що у здійсненні такого контролю уповноважені представники території еміграції [або, у разі міграції біженців і переміщених осіб, будь-який заснований згідно з положеннями міжнародного акта орган, котрий може нести відповідальність за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду] будуть співробітничати з компетентним органом влади або з іншими, належним чином уповноваженими установами території імміграції.

3. Протягом встановленого періоду, тривалість якого визначається сторонами, мігранти отримують спеціальну допомогу в питаннях, що стосуються умов їхньої зайнятості.

4. Допомога в питаннях, що стосуються умов зайнятості та життя міг­рантів, може надаватися як через постійну службу перевірки умов праці території імміграції, так і через спеціальну службу допомоги мігрантам, у співробітництві, у разі потреби, з уповноваженими добровільними органі­заціями.

5. Передбачається, коли це потрібно, співробітництво між такими служ­бами та уповноваженими представниками території еміграції [або, у разі міграції біженців і переміщених осіб, між такими службами та будь-яким заснованим згідно з положеннями міжнародного акта органом, котрий може нести відповідальність за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду].



Стаття 16. Вирішення спорів

1. У разі виникнення спору між мігрантом та його роботодавцем міг­рант має можливість звертатися до відповідних судових установ або іншим способом добиватися задоволення своєї скарги відповідно до законодавства території імміграції.

2. Органи влади встановлюють будь-яку іншу процедуру вирішення спорів, що виникають у зв’язку з виконанням цієї угоди.

Стаття 17. Рівноправність

1. Компетентний орган влади території імміграції застосовує до мігрантів і членів їхніх сімей у питаннях працевлаштування, на яке вони мають право, режим не менш сприятливий, ніж той, яким користуються власні громадяни на підставі законодавчих або адміністративних положень і колективних трудових угод.

2. Такий рівноправний режим застосовується, без дискримінації за ознакою національності, раси, релігії або статі, до іммігрантів, котрі на законних підставах перебувають на території імміграції, стосовно таких питань:

i) в тій мірі, в якій такі питання регулюються законодавством або підлягають контролю з боку адміністративних органів:

i) винагорода, в тому числі допомога багатодітним сім’ям, коли вона становить частину винагороди, тривалість робочого часу, щотижневі дні відпочинку, понаднормовий робочий час, оплачувані відпустки та інші умови зайнятості, серед них обмеження надомної роботи, положення про мінімальний робочий вік, роботу жінок і підлітків;

ii) членство в профспілках та користування перевагами, що надаються колективними договорами;

iii) прийняття до шкіл, на учнівство та на курси або до шкіл професійної чи технічної підготовки, за умови, що це не обмежує прав громадян країни імміграції;

iv) заходи щодо забезпечення відпочинку та добробуту;



внески до фонду страхування від безробіття, збори чи відрахування, що сплачуються за осіб, прийнятих на роботу;

гігієна, безпека та медична допомога;

процесуальні дії, що стосуються згаданих у цій угоді питань.

Стаття 18. Право доступу до ремесел і професій
та право придбання власності

Рівноправний режим також стосується:

права доступу до ремесел та професій у тій мірі, яка дозволена державним законодавством;

набуття, володіння та передачі міської або сільської власності.

Стаття 19. Забезпечення продуктами харчування

Мігранти та члени їхніх сімей користуються рівними з працівниками-громадянами, зайнятими в тих самих професіях, правами на забезпечення продуктами харчування.



Стаття 20. Житлові умови

Компетентний орган влади території імміграції забезпечує мігрантів і членів їхніх сімей підхожим житлом, яке задовольняє вимоги гігієни в тій мірі, наскільки забезпечення таких умов є можливим.



Стаття 21. Соціальне забезпечення

1. Обидві сторони визначають в окремій угоді порядок застосування системи соціального забезпечення до мігрантів та їхніх утриманців.

2. Така угода передбачає, що компетентний орган влади території імміграції вживає заходів, щоб забезпечити застосування до мігрантів та їхніх утриманців режиму не менш сприятливого, ніж той, яким користуються громадяни країни, за винятком випадків, коли до громадян застосовується окремий ценз осілості.

3. Угода містить відповідні положення щодо збереження вже набутих мігрантом прав і прав у процесі набуття, розроблені з урахуванням принципів, сформульованих у Конвенції 1935 року про збереження за мігрантами прав на пенсію, або у будь-якому переглянутому тексті цієї Конвенції.

4. Угода передбачає, що компетентний орган влади території імміграції вживає заходів щодо застосування до тимчасових мігрантів та їхніх утриманців режиму, не менш сприятливого, ніж той, яким користуються грома­дяни, з урахуванням, у разі існування обов’язкової програми пенсійного за­безпечення, відповідних заходів щодо збереження вже набутих мігрантом прав і прав у процесі набуття.

Стаття 22. Договори найму

1. У країнах, де використовується система типових договорів, індивідуальні договори найму мігрантів базуються на типовому договорі, укладеному сторонами для використання в головних галузях економічної діяльності.

2. Індивідуальний договір найму формулює загальні умови особистого найму, передбачені у відповідному типовому договорі, та перекладається на мову, яку розуміє мігрант. Копія договору передається мігрантові перед його від’їздом з території еміграції або, якщо це погоджено між заінтересованими сторонами, у приймальному центрі після прибуття на територію імміграції. В останньому випадку перед від’їздом мігрантові повідомляється документом у письмовій формі, що стосується його особисто або групи мігрантів, членом якої він є, про професіональну групу, в якій він працюватиме, та про інші умови праці, зокрема, про гарантовану йому міні­мальну заробітну плату.

3. Індивідуальний договір найму містить таку потрібну інформацію, як:



повне ім’я працівника, дата та місце народження, його сімейний стан, місце постійного проживання і місце вербування;

рід роботи та місце її виконання;

професійна група, до якої віднесено працівника;

винагорода за звичайний робочий час, за понаднормовий робочий час, за нічну роботу та за роботу у свята, а також засоби виплати зарплати;

допомога, премії та компенсації, якщо такі існують;

умови та міра, в якій роботодавець може мати право утримувати частину винагороди;

умови щодо харчування, якщо харчування має забезпечуватись роботодавцем;

термін дії договору, а також умови поновлення і розірвання договору;

умови, на яких дозволяються в’їзд і проживання на території імміграції;

методи відшкодування дорожніх витрат мігранта і членів його сім’ї;

у разі тимчасової міграції спосіб відшкодування витрат на повернення до країни постійного проживання або території міграції;

підстави, на яких дію договору може бути передчасно припинено.

Стаття 23. Зміна місця роботи

1. У разі, коли компетентний орган влади території імміграції вважає, що робота, для виконання якої мігранта було завербовано, не відповідає його фізичним можливостям або професійній підготовці, цей орган влади забезпечує можливість призначення такого мігранта на нове місце роботи, яке відповідає його можливостям або професійній підготовці, і де він може працювати згідно з державним законодавством.

2. Протягом періодів безробіття, якщо такі існують, метод утримання мігранта та залежних від нього членів сім’ї, яким дозволено супроводжувати його або приєднатись до нього, визначається заходами, вжитими згідно з окре­мими угодами.

Стаття 24. Стабільність зайнятості

1. Якщо до закінчення терміну дії свого договору працівник-мігрант втрачає роботу на підприємстві або в галузі економічної діяльності, для роботи в якій його було найнято, компетентний орган влади території іммі­грації, враховуючи положення договору, прискорює призначення такого мігранта на іншу підхожу роботу, для виконання якої він може бути найнятий згідно з державним законодавством.

2. Якщо мігрант не має права користуватися страхуванням на випадок безробіття або програмою допомоги по безробіттю, його утримання, як і утримання залежних від нього членів сім’ї протягом періоду безробіття визначається окремою угодою в такій мірі, в якій це не суперечить умовам його договору.

3. Положення цієї статті не впливають на право мігранта користуватися будь-якими положеннями, що можуть бути внесені до його договору, якщо діяння цього договору передчасно припинено роботодавцем.



Стаття 25. Положення про примусове повернення

1. Компетентний орган влади території імміграції гарантує, що мігрант та члени його сім’ї, яким було дозволено супроводжувати його або приєднатись до нього, не будуть повернені до території, з якої він емігрував, поки сам мігрант не забажає цього, якщо через хворобу або травму він не здатний виконувати свою роботу.

2. У тих випадках, коли країна походження не є територією вербування, уряд території імміграції зобов’язується не висилати біженців та переміщених осіб або мігрантів, які не бажають повертатися до своєї країни походження з політичних причин, якщо вони офіційно не виявили бажання у формі письмової заяви, поданої як компетентному органові влади території імміграції, так і заснованому згідно з положеннями міжнародного акта органові, котрий може нести відповідальність за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду.

Стаття 26. Зворотна дорога

1. Витрати на зворотну подорож мігранта, якого було запрошено згідно з планом, що здійснюється під контролем уряду території імміграції, і який зобов’язаний покинути місце роботи з незалежних від нього причин і якого не можна, на підставі державного законодавства, призначити на інше місце роботи, на яке він має право, регулюються таким чином:



витрати на зворотну дорогу мігранта і осіб на його утриманні в жодному разі сам мігрант не платить;

додаткові двосторонні угоди визначають метод покритття витрат на зво­ротну дорогу;

у будь-якому разі, навіть якщо двостороння угода не містить жодного положення щодо цього питання, у відомостях, які надаються міг­рантам під час вербування, зазначається особа чи установа, яка бере на себе витрати, пов’язані з поверненням у випадках, згаданих в цій статті.

1. Компетентний орган влади території еміграції звільняє від сплати митних зборів під час прибуття:

особисте майно;

переносні ручні інструменти і переносне обладнання такого типу, що звичайно працівники застосовують для виконання свого особливого роду занять, яке перебуває у власності та користуванні цих осіб значний час і яке вони збираються використовувати в своїй роботі.

Стаття 27. Подвійне оподаткування

Обидві сторони визначають в окремих угодах заходи, яких треба вжити для уникнення подвійного оподаткування заробітку працівників-мігрантів.



Стаття 28. Методи співробітництва

1. Обидві сторони погоджують методи консультацій і співробітництва, потрібні для виконання умов цієї угоди.

2. У разі, коли цього вимагають представники двох сторін, Міжнародне бюро праці бере участь у таких консультаціях і співробітництві.

Стаття 29. Прикінцеві положення

1. Сторони визначають термін діяння угоди, а також термін для подання повідомлення про його припинення.



2. Сторони визначають ті положення цієї угоди, які залишаються чинними і після закінчення терміну діяння угоди.

1 Речення або місця, виділені курсивом, стосуються головним чином постійної міграції, речення або місця в квадратних дужках стосуються тільки міграції біженців та переміщених осіб.

3

II

4. 1) Загальною політикою членів Організації мають бути розвиток та використання всіх можливостей працевлаштування, і з цією метою полегшення міжнародного розподілу робочої сили, зокрема руху робочої сили з країн, де надлишок робочої сили, до країн, де її бракує.

2) Заходи, яких вживає кожний член Організації, мають належним чином враховувати ситуацію з робочою силою в країні; уряди повинні консультуватися з відповідними організаціями роботодавців і працівників з усіх головних питань міграції з метою працевлаштування.

V

mpedagog.ru